Володимир ЯЩУК (м. Радивилів). Фотоальбоми і нариси

Унікальна гора Макітра біля Бродів. Нотатки мандрівника

На думку краєзнавця і історика Дмитра Чобота, «беззаперечним доказом наявності тут у давні часи степу є заповідник «Макітра» – це чи не єдине місце в усій Західній Україні, де збереглася не займана плугом степова рослинність (на крутих схилах неможлив



Наш Радивилівський район, як відомо, доволі рівнинний. Річки Стир, Пляшівка, Слонівка, Ситенка з чималими заплавами залишили мало місця пагорбам, тим паче значним узвишшям. І все ж, незважаючи на це, саме в нашому районі, біля села Дружби, розташована найбільша в Рівненській області гора Красна – її висота над рівнем моря 335 метрів. Але то не випадковість: саме тут починаються відроги Волинсько-Подільської височини, а точніше – її горбогір’я з назвою Вороняки, тому Красна гора, по суті, звістує початок більш помітних висот. І їх, ці висоти, в гарну погоду видно з верхніх поверхів найвищих будівель Радивилова, насамперед промислових, що належать комбінату хлібопродуктів.

 

Мені випадало фотографувати Радивилів з їх дахів, тобто з найвищих точок міста, і можу ствердити, що навіть розташовані на досить значній відстані Кременецькі гори видаються такими, начебто лежать десь недалеко за приміськими полями і перелісками. Добре видно Почаївську лавру – вона вибудувана на горі заввишки 384 метри, це на півсотні метрів більше Красної гори.

 

Але я хочу розповісти про велосипедну мандрівку до найближчої від Радивилова гори – з трохи дивною назвою Макітра. Її, звичайно, теж видно з вищих вікон нашого містечка – як-не-як, має 344 метри (над рівнем моря, бо над рівнем розташування Радивилова набереться лише близько 110 метрів), а от від сіл Гаїв-Лев’ятинських, Дружби, Гаїв гряда Макітри, подекуди вкрита деревами, здається розташованою ну майже на відстані простягнутої руки. Насправді вона лежить за декілька кілометрів – уже на території Бродівського району Львівщини. Від Радивилова польовими дорогами сюди набереться з дванадцять кілометрів. Вряди-годи на гору навідуються природолюби, адже тут розташований заказник «Макітри», відомий рідкісними різновидами рослинності. На свято Івана Купала з’їжджаються ентузіасти відродження дохристиянських традицій і вірувань.

 

Велосипедні мандрівки для мене стали звичними, тож одного дня, прихопивши фотоапарат, вирушаю на Гаї-Лев’ятинські – надійніший шлях лежить автотрасою на Немирівку, однак літня спекотна погода підбиває обрати лісові дороги. За Лев’ятином на узліссі – стара тваринницька ферма, далі – мальовничий сосняк, поляни, вкриті високими заростями квітучих трав. Проїжджаю через місцевість, де в картах сторічної давнини значилося село Суходоли, тепер про нього нагадують старі дуплисті верби та поодинокі садові дерева. Їхати лісом приємно, духмяні пахощі трав і дерев, перегуки птахів додають гарного настрою. Єдина незручність – де-не-де дорога стає настільки піщаною і в’язкою, що доводиться спішуватися і якийсь час продовжувати шлях пішки. Подекуди глибокі калюжі після недавніх дощів теж збивають з ритму мандрівки.

 

Гаї-Лев’ятинські вирішив проїхати стороною, тим паче, що саме тут починають угадуватися відроги Волинсько-Подільської височини, а мальовнича місцевість, як відомо, союзниця фотографа. У цьому селі випадало бувати не раз, одного разу навіть здійснив велопробіг слизькою зимовою дорогою з Радивилова до церкви в Гаях-Лев’ятинських і назад, тож мав деяке уявлення про теперішній свій маршрут. Здається, підійшла пора вибиратися на сільську вулицю, аби не проминути повороту на сусіднє село Гаї-Дітковецькі. Мені підказали, що брати направо слід біля придорожної криниці.

 

Ось вона, обумовлена «мітка», далі – щебенева дорога з крутосхилу. Сусіднє бродівське село майже впритул підійшло до рівненського з подібною назвою.

 

Орієнтир мого просування – сільська церква, яку видно звіддаля. За Гаями-Дітковецькими з-за дерев проглядають Макітри (Макітрою називають найвищу гору, а розташовані поряд пагорби – цілий кряж – іменують Макітрами). У Дружбівській бібліотеці записали переказ про походення цієї назви: «Назва цих трьох гір, кажуть, походить від назви старовинного українського посуду – макітри. І справді, здалеку ці гори нагадують перевернуті догори дном макітри. А ще гори Макітри славляться тим, що на них росте сон-трава, рослина, яка занесена до Червоної книги».

 

Виїхавши на центральну вулицю села, вже знав, що завернути треба біля колишньої тваринницької ферми, про існування якої нагадують напіврозвалені приміщення. Візуальна близькість гірського пасма виявилася оманливою – до підніжжя довелося накрутити ще зо три кілометри. Верхівка Макітри позначена геодезичним знаком з металевих труб – його помічаєш звіддаля.

 

 Сходження особливими труднощами не дошкуляє – велосипед залишено на півдорозі, доки схил не перетворився на справді крутий. Загалом під заказник, який взято під охорону держави, відведено 16 гектарів. Але не треба обнишпорювати всі кутки і закутки, достатньо пройтися ледве помітною витолоченою у високих травах стежкою, аби впевнитися: місце просто дивовижне, неспроста вважається осередком рідкісної степової рослинності волинського типу на північній частині її поширення.

 

Тут висяює різнобарв’ям величезна кількість квітів, впадають у вічі знані лікарські рослини, ще більше повсюдно мені не відомих, а що вже різних видів трав навкруги – дух перехоплює.

 

На думку краєзнавця і історика Дмитра Чобота, «беззаперечним доказом наявності тут у давні часи степу є заповідник «Макітра» – це чи не єдине місце в усій Західній Україні, де збереглася не займана плугом степова рослинність (на крутих схилах неможливо було орати)».

 

Вершину, виявляється, опоясують посновані різнотрав’ям рови чи окопи – це відгомін минулої війни. А в них, як переконався, можна ненароком наступити на ящірку, вужа, а вірогідно – водяться й гадюки. Що спонукає до обачності: перш ніж ступити в глибокі трави, щокроку розгортаю їх ногою і тим самим відганяю небажаних господарів заростей.

 

З вершини відкриваються простори, що не можуть не захопити. Добре видно за лісом Радивилів, у серпанку потопають Броди, на пагорбі виразно окреслюється Підгорецький замок, мов на долоні – навколишні села Гаї-Дітковецькі, Гаї-Лев’ятинські, Суховоля, на протилежному краї гряди визирає Дружба…

 

Ясна річ, з гори йти легше, ніж під гору. Та й велосипедом можна, пригальмовуючи, їхати – він легко стрибає на трав’янистих купинах, перетворюючи спуск на спортивну розвагу. У Гаях-Дітковецьких завернув у центр села, до крамниці, – вперше за всю дорогу відчув нездоланну спрагу.

 

Оскільки поспішати додому не мав потреби, та й певна втома давалася взнаки, на зворотному шляху, який від Гаїв-Лев’ятинськихзнову проліг лісом, уже цікавився не пейзажами, а освоював макрозйомку (мав при собі відповідний об’єктив). Утім, то вже тема інших нотаток.

 

Володимир ЯЩУК.

 

Фото автора.

 



Создан 25 мар 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником