Володимир ЯЩУК (м. Радивилів). Фотоальбоми і нариси

Личаківський цвинтар і Радивилів

Про фотоальбом 2008 - 2011 років



На Личаківський цвинтар у Львові приходять, щоб поклонитися пам’яті видатних людей, щоб перейнятися особливою атмосферою цього міста мертвих, де знайшли свій останній спочин близько 400 тисяч людей.

Між високими гробівцями, подекуди вище людського зросту, почуваєш себе, наче в якомусь містичному світі. Кажуть, це кладовище – одне з найвеличніших у Європі. Принаймні мені воно видалося багато в чому схожим на відомий некрополь – паризький Пер-Лашез, яким можна здійснити екскурсію завдяки віртуальному Інтернет-сайту, «пройшовши» алеями у будь-якому напрямку на власний вибір.

Наприкінці жовтня, коли саме зав’ядання природи пробуджує мінорні настрої, а пожовкле листя між надмогильними пам’ятниками мовби підсилює усвідомлення минущості всього сущого, я чотири години блукав Личаківським.

Певна річ, насамперед підійшов до могили Івана Франка – вона недалеко від входу. По другий бік алеї похований Маркіян Шашкевич, поет і просвітитель. Поряд знайшов вічний спочин Володимир Барвінський, письменник, історик і громадський діяч. Поблизу – могили співачки Соломії Крушельницької, композиторів Станіслава Людкевича, Миколи Колесси, Анатолія Кос-Анатольського, трохи ближче до входу – письменників Романа Федоріва, Ростислава Братуня… Через рік побував на цвинтарі знову. А в липні 2011 року зробив тут ще близько 200 знімків. Тож понад 400 знімків виставлено у спеціально створеному Інтернет-альбомі, який уже переглянули 140 тисяч чоловік! Про такий тираж друкованого видання довелося б тільки мріяти. Пропоную і вам перейти за цим посиланням:



Личаківський цвинтар: випадковий погляд. Жовтень 2008, липень 2009, липень 2011. Автор - В.Ящук

Представлені світлини могил переважної більшості видатних українських і польських діячів тутешньої «прописки».

Є на фото і надмогильні пам’ятники радивилівцям, які за особливі заслуги перед народом удостоїлися честі бути похованими на Личаківському. Справа в тому, що цвинтар цей особливий, без розбору тут здійснювали захоронення лише за радянської влади (до 1975 року). Ппричому при головних алеях, поряд із надмогильними пам’ятниками видатним діячам, опинилися захоронення людей, чиї прізвища майже нікому, за винятком рідних, нічого не говорять. І хоч територія кладовища доволі велика – 42 гектари (у дальніх закутках невпорядкована і «незабудована»), нині випадкових захоронень тут не здійснюють, адже з 1990 року Личаківський цвинтар – історико-меморіальний музей-заповідник.

Насамперед у музейних працівників розпитав дорогу до могили поета Григорія Чубая, уродженця села Березини Радивилівського району на Рівненщині. Не доходячи до пам’ятника Каменяра, слід повернути ліворуч і пройти повз найстарішу частину цвинтаря (вона зліва) зо три десятки метрів під косогір, а затим при бічній алейці направо на полі №11 не можна не помітити скульптурного зображення музи, що нависає над пам’ятником. Вона без правої кисті – це символ того, що Григорієві постійно шкодили в творчості. У 1972 році КДБ вчинило обшук у будинку дружини Галини на Погулянці. Кількаденне перебування поета в КДБ спричинило глибоку депресію, а виснажлива праця вантажника призвела до розладу здоров’я. Важкі матеріальні умови змусили Г.Чубая їхати на будови Сибіру, що майже цілковито зруйнувало його здоров’я.

Життя талановитого нашого земляка обірвалося у віці 33 років. Поховано його було на Сихівському цвинтарі. Однак за клопотаннями організації Національної спілки письменників України Львівська міська рада дозволила у грудні 1995 р. перезахоронити останки поета на полі №11 Личаківського цвинтаря. А 15 вересня 2007 р. на могилі поета було встановлено пам’ятник. Поряд знайшов вічний спочинок правозахисник Євген Куртяк (1936 – 1996).

В іншій частині кладовища, яка колись була виділена для почесних захоронень, височіє пам’ятник письменнику Петру Козланюку. Поблизу спочивають відомі в минулому літератори Ірина Вільде, Ярослав Галан, Петро Карманський, Михайло Яцків, Григорій Тютюнник, Володимир Гжицький, Кузьма Пелехатий, Андрій Волощак. У 30-і роки П.Козланюк жив у Радивилові, тут виношував задум і почав роботу над романом «Юрко Крук». Радивилів назавжди увійшов у долю літератора, адже в цьому місті жила його майбутня дружина Олена Почаєвець. Одружилися в 1930 році. Причому Петро був греко-католицької віри, Олена – православної. Отож укласти такий шлюб виявилося непросто. Молодих обвінчали в Крупці. Життя їхнє часто затьмарювалося, адже П.Козланюка польська влада кидала за ґрати. Після другого виходу з в’язниці він відвіз вагітну дружину до її матері в Радивилів, у невеликий будиночок на вулиці Кременецькій. Тут 8 квітня 1933 року народилася їхня дочка Тамара і проживала до 1939 року. А Козланюк перебував на напівлегальному становищі. У Радивилові, між тим, мав чимало приятелів. Це Костянтин Білинський-Почаєвець –повітовий керівник Міжнародної організації допомоги революціонерам (МОДР), про якого опублікував нарис Ярослав Галан. Це Микола Семенович Почаєвець, який у повоєнні роки працював у Червоноармійську (Радивилові) головою міськради. Це Петро Васильович Гревцов, який у 30-і роки був залізничником і жив у сусідстві з Козланюками. Його сім’я підтримувала стосунки з ними, згодом львів’янами, до останніх їх днів… Часто зустрічався з письменником у Радивилові фельдшер латиш Ернест Оссас, любив Петро Степанович працювати в бібліотеці просвітянина Івана Гончарика, певний вплив справляв польський залізничник Тадеуш Блажевич…

Між іншим, Олена Олексіївна Козланюк похована поряд із чоловіком, за два метри. На відміну від нього, удостоєна лише гранітної таблиці з коротким написом: «Олена Козланюк. 1907 – 1976». У цій частині цвинтаря є й малопомітна могила Міхала Роллє, польського історика, автора книги про Кременецьку гімназію, яка недавно перевидана в Україні.

Коли поминути могилу композитора Володимира Івасюка (на відгалуженні вліво від головної алеї) і продовжувати йти до меморіалу героям Української Галицької Армії, зліва від напрямку просування буде й поле №50, а при його алеї вліво можна побачити надмогильний пам’ятник Юрієві Киричуку, історику, дослідникові Української Повстанської Армії. Випускник Радивилівської (Червоноармійської) середньої школи №1, він ішов до наукової діяльності спочатку як студент, а потім – викладач Львівського університету імені Івана Франка. Захистив кандидатську дисертацію, працював над докторською. На жаль, трагічна випадковість (наїзд автомашини) обірвала життя в розквіті літ, не дозволивши здійснити задуманого. Однак і те, що встиг зробити для науки Юрій Киричук, вписало його прізвище в ряд найбільш плідних істориків львівської школи. У цій частині кладовища поховані адвокат і громадський діяч Степан Федак, письменник Михайло Павлик, журналіст і вчений Володимир Здоровега, історик Орест-Нестор Мацюк, скульптори Михайло Дзиндра, Теодозія Бриж, Любомир Лесюк…

Коли говорити про дотичність до Радивилова відомих людей, чий земний шлях скінчився у Львові, то при вході на Личаківський цвинтар привертає увагу могила композитора Ігоря Білозіра (свого часу він у складі гурту «Ватра» виступав на сцені Червоноармійського районного будинку культури), на Радивилівщині збирав матеріали для повісті про поета 16 ст. Івана Журавницького письменник Григорій Нудьга, на «Козацьких могилах» у Пляшевій бували поет Ростислав Братунь, редактор журналу «Дзвін» прозаїк Роман Федорів, у Бродах певний час жив художник Іван Труш…

Мандрівка таким кладовищем допомагає хоч трішки краще зрозуміти життя видатних, спонукає ще й ще звернутися до їх творчості, мистецьких і наукових робіт, переосмислити все це через призму свого часу і власного життєвого досвіду, почерпнути в цьому самозаглибленні щось суттєве для самоствердження, вироблення суспільних орієнтирів.

Володимир ЯЩУК, журналіст.

 



Создан 04 авг 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником