Володимир ЯЩУК (м. Радивилів). Фотоальбоми і нариси

 

Володимир Ящук: Чотири десятиліття краєзнавчого пошуку

Радивилів, Радивилівщина - в книгах



Уже сорок років займається вивченням історії Радивилова та Радивилівщини почесний член Національної спілки краєзнавців України, автор книг «Радивилів. Краєзнавчі матеріали» (2004), «Радивилів у перегуках віків» (2014) та інших журналіст за основним родом своєї діяльності і вчитель української мови та літератури за вузівським дипломом Володимир Ящук. Він відповідає на запитання кореспондента.

Ми давно знайомі, тож спілкуватимемося на “ти”. Як до тебе прийшла потреба займатися краєзнавством?

Кожній людині притаманно цікавитися історією міста чи села, де вона живе. Коли сорок років тому, на початку грудня, мене перевели з Дубровиці на роботу в Червоноармійськ, я вже мав певне уявлення про це містечко. Адже читав про нього статтю в багатотомній «Історії міст і сіл УРСР». Ще перед від’їздом з Дубровиці, читаючи книгу Андре Моруа про Бальзака, натрапив там на згадку про те, що в Радзивилові були приятелі великого французького письменника. Схотілося докопатися до подробиць. Як працівник районної газети «Прапор перемоги» я зустрічався з багатьма людьми, любив розпитувати про минуле в тих, хто вже були в поважному віці. Щось із їхніх спогадів потрапляло в газетні статті.

А в Дубровиці теж займався краєзнавчими пошуками?

Там я прожив лише три з половиною роки. Працював у районній газеті завідуючим відділом сільського господарства, а це залишало небагато часу для інших тем. Проте цікавився Другою світовою війною; фронтовики ще були молоді, багато чого пам’ятали. У дні 30-річчя Перемоги, тобто в 1975 році,  їздив з ними територією району по місцях колишніх боїв. І вже тоді зрозумів, що спогади – ненадійн

е джерело історичної інформації. Бо ветерани сперечалися з приводу обставин того чи іншого бою, так і не знаходили спільної думки. Отоді, мабуть, і визріло розуміння, яке значення можуть мати документи, хоча й вони, ясна річ, бувають не позбавлені суб’єктивності.

Отже, в основу краєзнавчих книжок про Радивилів лягли твої газетні статті?

Задуму писати книжку не було. Коли в 2004 році в райдержадміністрації виникла ідея до 440-річного ювілею міста випустити книжку, малося на увазі сформувати збірник статей різних авторів. Була затверджена редколегія. Однак час минав, відзначення ювілею наближалося, а матеріалів від членів редколегії не було. Тоді і запропонував голові адміністрації Сергію Віталійовичу Шевченку, що я міг би впорядкувати збірник своїх краєзнавчих статей. Через деякий час він дав згоду – за умови, що представлю рукопис для ознайомлення. Ось тоді я і засів за роботу. Опрацьовані матеріали були оформлені в книжку, надруковану в одному примірнику на принтері. Керівник району знайомився з нею не один день і врешті дав згоду знайти кошти на тиражування у рівненському видавництві.

Мабуть, матеріалів у тебе було більше. Як ти визначився з обсягом книжки?

Визначився інтуїтивно, адже усвідомлював: товстіша книжка більше коштуватиме, – і це може заглушити ініціативу щодо випуску. Матеріалів справді було набагато більше. Наприклад, я не торкався багатьох важливих тем ХХ століття. Хоча досить серйозно займався, скажімо, історією сталінських репресій у нашому краї, вивчав долі реабілітованих.

Знаю, що ти працював у редколегії з випуску серії книг «Реабілітовані історією» при Рівненській обласній організації Спілки письменників. Пам’ятаю, як приїздив по матеріали і в Млинів.

Так, ця робота за сумісництвом упродовж семи років (1993 – 2000) багато мені дала як краєзнавцеві і журналісту. Наша редколегія на чолі з тодішнім головою обласної письменницької організації Євгеном Івановичем Шморгуном випустила понад 20 книг. Я відповідав за збір матеріалів по Радивилівському, Дубенському, Млинівському і Острозькому районах. Бував у сусідніх районах у вихідні дні, під час відпусток, жив у готелях, вивчав документи в районних комісіях з відновлення прав реабілітованих, записував спогади. Наприклад, згадуються важливі для мене зустрічі з такими людьми, як Микола Олексійович Боришкевич (Дубно), Петро Власович Момотюк (село Верба), Микола Іванович Мартинюк (Млинів), Федір Каленикович Бортник (Радивилів) та інші.

Ось ти і в своїх краєзнавчих книжках не раз згадуєш тих, хто допомагали «докопуватися до істини».

Справді, без їхніх спогадів, без збережених ними документів, нехай навіть сімейного значення, багато чого залишилося б поза увагою. Серед таких помічників були Йосип Трохимович Крам із села Підлипки, Валентин Володимирович Пащук з Пустоіванного, Денис Йосипович Андрійчук (Андріюк), Адам Лукич Лень, Микола Терентійович Ратинський, Федір Каленикович Бортник, Віктор Якович Повшик, Микола Гурійович Павлов, Лідія Никифорівна Ващук, Тетяна Захарівна Куделко з Радивилова та багато інших. Допомагає і спілкування з краєзнавцями сусідніх районів, насамперед Бродівського. Уже п’ять років підряд беру участь у науково-краєзнавчих конференціях у Бродах, мої статті з’являються в альманахах конференції. Бо раніше друкувався лише по одному разу 

в такого роду збірниках Житомирської і Луцької конференцій.

Отже, є певні напрацювання для нової книжки?

Напрацювання є. Але випуск книжки, навіть невеликим тиражем, тепер обходиться дуже дорого. Маю про це добре уявлення, адже рік тому вийшла моя книжка «Володимир Варфалюк: з людьми і для людей» у високоякісному поліграфічному виконанні. Та й книжка «Радивилів у перегуках віків» (2014) навряд чи була б можлива без суттєвої фінансової допомоги міського голови Миколи Аракеловича Карапетяна.

Мені випало бути редактором твоєї поетичної збірки «Слова» (2014), готував твої добірки віршів для журналу «Погорина». Знаходиш час і на віршування?

Знаходжу. Але нечасто. Більше люблю читати чужу поезію. До речі, ось цю поетичну книжку та інші мої збірки, які не виходили окремими книжками, можна знайти в Інтернеті.

Для тих, хто хотів би займатися краєзнавством, що міг би порадити?

Ну, це, можливо, порада для старшокласників, які хотіли б стати істориками. Почніть з історії своєї родини, дійдіть до найдавніших попередників, про яких ще є інформація, зберіть фотознімки. Замалюйте якнайдокладніше відображене у фактах «родинне дерево». Великий малюнок чи плакат з ілюстраціями може стати окрасою дому. Саме так я пробував зацікавити старшокласників, коли в 1999 – 2013 роки вів уроки краєзнавства в Радивилівському загальноосвітньому ліцеї.

А що для краєзнавства дає твоє захоплення фотосправою?

Напевно, допомагає уважніше придивлятися до цікавих місць. І не тільки місць нашого краю. Перший фотоапарат мені купили, коли ще був старшокласником, у середині 60-х років. Шкільні роки я прожив у селищі Клевань недалеко від Рівного, а там є середньовічний замок. Ось там і фотографував, і започатковував у собі інтерес до старовини.

Твій фотоальбом «Личаківський цвинтар: випадковий погляд», де представлено понад 700 знімків, уже зібрав в Інтернеті майже 530 тисяч переглядів.

Цей альбом увібрав знімки чотирьох років. Є в Інтернеті і інші мої фотоальбоми. Регулярно виставляю в соцмережах і нововиявлені старі фотознімки, які стосуються Радивилівщини та нашого краю. Хочеться, щоб про Радивилів і наш край знало більше людей, щоб радивилівці пишалися своїм містом.

Дякую за розповідь. І нових тобі творчих успіхів!

Спасибі.

Євген Цимбалюк.



Обновлен 02 фев 2017. Создан 03 янв 2017



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником